Пряма мова.
Днями група кременчуцьких освітян повернулася з прифронтових територій, де рила окопи для захисту територіальної цілісності держави. Серед тих, хто більше двох тижнів пропрацював поруч з передовою, був і вчитель музичного мистецтва Кременчуцького ліцею № 4 «Кремінь» Роман Прокіпець. На момент, коли держава потребувала допомоги сильних чоловічих рук, він перебував у відпустці, але не став, як дехто інший, переховуватися і реагуючи на заклик директорки навчального закладу Тетяни Одерій, поїхав споруджувати фортифікаційні споруди.
Саме Роман став керівником групи, яку місцеві охрестили «бандою педагогів». Саме він, під свою відповідальність, отримував інструменти для роботи, закривав відомості виконаних робіт і відстоював позицію хлопців, які працювали разом з ним.
«Нам були видані нові інструменти»,- каже Роман, а далі розповідає, що їх одного разу викрали інші працівники, з якими кременчуцькі педагоги розібралися по-чоловічому.
Саме риття окопів здійснювала техніка, а хлопці облаштовували їх, як потрібно, укріплюючи стіни, вирівнюючи поверхні тощо.
Робочий день у кременчужан починався о 6-ій ранку з підйому, а через 30 хвилин їх вже везли на позиції. Робота кипіла до 18.00.
«Як там казали, вчителі працюють повільно, але якісно… А ми зранку набирали себе все необхідне: від деревини до іншого і мали запас, аби працювати, а не лінуватися…
Були моменти, коли доводилося за відсутності техніки переносити ті ж самі колоди на собі, валити дерева, тому що не було транспорту, не було тракторів.
Ми працювали і в лісі, і серед поля. У нас був об'єкт, який знаходиться повністю на піску, у нас були обвали і тому працювали ми повільно, але дуже старалися зробити свою роботу…
Там було дуже спекотно. Одного ранку ми приїхали до бункеру, де лежав наш інструмент, а нас зустріла черепаха.
У бункері вона знайшла саме холодненьке місце, тому що дійсно було дуже спекотно. Ми потім віднесли її до річки…
Щира вдячність людям, які нам приносили воду. Дійсно, вода була дуже смачна. У нас ніхто не відмовився від цієї води»,- каже вчитель.
При цьому хлопцям обіцяли триразове харчування, але було дворазове. Обід відбувався прямо в окопах, а вечерю вже видавали при поверненні з робочих позицій.
«В обід нам привозили їжу в одноразовому посуді і ми їли прямо на місці, де працювали. Вечерю нам видавали по дорозі додому. Сніданків не було, але завдяки нашій адміністрації, яка відгукнулася і виділила кошти, ми самі собі робили перекус зранку…
В місті працювали деякі магазини до 20-21 години. Ми споряджали одного чоловіка, який раніше вставав з автобуса, йшов у місто і скуплявся. Купували кільце ковбаси, три хлібини, 15 огірків та 15 помідорів, бо нас в групі було 15 чоловік»,- каже пан Прокіпець.
Не було на місці роботи чи проживання і медпункту, тож хлопці ділилися один з одними тими ліками, які взяли з дому.
Найбільше хлопці боялися прильоту, бо навіть, їдучи на позиції з місця дислокації, за словами Романа, їх щодня супроводжував ворожий дрон.
«Ось він летить, і ми думаємо – чи не скине там на нас чогось…На жаль, там все небезпечно, тому що був навіть момент, коли о першій ночі нашу базу переносили, так як була загроза, що нас разбомблять. Над нами постійно літали дрони, ми чули вибухи, працювали у дуже великій близькості біля наших хлопців. Дуже багато всього бачили, чули. Але я дуже вдячний всім хлопцям, які, по-перше, довірили мені бути старшим і за те, що ми дуже дружно всі в місті працювали і один одному допомагали, ми дійсно дійшли до своєї цілі і виконали завдання, яке нам поставили!» - каже Роман Прокіпець.
Але вже і після виконання завдань кременчужани зіткнулися з перепонами. Вони не могли виїхати з місця проживання, а вже, навіть, коли виїхали, їх автобус зламався. Тут хлопцям пощастило в тому, що вони на шляху підібрали колег з Полтави, а серед них був автомайстер, який і відремонтував автобус.
Приїхавши до Кременчука, Роман Прокіпець майже тиждень ще жив по розкладу, як на прифронтовій території і піймав себе на думці, що, перебуваючи там, він ні про що, крім роботи, не думав.
«Зараз я думаю, що там багато ждунів росіян. Там люди не знають української мови чи не хочуть принципово державною мовою розмовляти. Та у них навіть автобуси розмальовані у біло-синьо-червоні кольори. Ми чекаємо перемоги України, а там не всі її чекають!» - резюмував Роман Прокіпець.
Уже на останок він зазначив, що він як вчитель вже підготував матеріал, яким хоче поділитися з учнями, щоб вони розуміли і побачили дійсно реалії сьогодення.
Ми ж зазначимо, що 19 липня на сесії Кременчуцької міськради учителям та робітникам міста "За активну громадську позицію, допомогу та підтримку Збройних Сил України, вагомий особистий внесок у будівництво фортифікаційних споруд для захисту територіальної цілісності держави від збройної агресії" були вручені грамоти. Їх отримали:
- Харбак Юрій Семенович, вчитель фізичної культури гімназії № 3,
- Прокіпець Роман Григорович, вчитель музичного мистецтва Кременчуцького ліцею № 4 «Кремінь»,
- Пугач Павло Миколайович, вчитель географії Кременчуцької гімназії № 31,
- Васильченко Роман Олександрович, вчитель біології Кременчуцької гімназії № 7,
- Бугай Віталій Валентинович, вчитель фізичної культури Кременчуцької гімназії № 9,
- Розсохатський Михайло Григорович, робітник 3 комплексного обслуговування і ремонту будівель Кременчуцького ліцею № 11 «Гарант»,
- Дрелінський Сергій Сергійович, вчитель історії Кременчуцького ліцею № 17 «Вибір» імені М.Г.Неленя.
- Таран Вадим Іванович, вчитель фізичної культури Кременчуцького ліцею № 25 «Гуманітарний колегіум».
Олег Булашев
Відео Микити Ліцкевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
