Вічна пам'ять воїну!
Кременчук сьогодні у скорботі прощається з загиблим на війні Квасницею Олександром Ярославовичем. Він у званні молодшого сержанта пішов добровольцем до Кременчуцького районного РТЦК та СП 14 лютого цього року.
Олександр загинув 31 жовтня в районі Авдіївки на Донеччині. Мужньо, виконуючи військовий обов'язок в бою за Україну.
Живий коридор з друзів, близьких та знайомих вишикувався, щоб провести тіло полеглого воїна до місця прощання – Міського палацу культури.
Про Олександра розповіла т.в.о. начальника групи МПЗ морально-психологічного забезпечення Кременчуцького РТЦК та СП: «Олександр народився, жив у Кременчуці, мав двох синів. Царство Небесне герою, вічна пам’ять. Ми будемо пам’ятати його завжди, і майбутні покоління будуть брати приклад його мужності, стійкості, і звичайно пам’ятати подвиг цього сина українського народу».
Не стримуючи сліз, про Олександра розповіла і сусідка Лідія Володимирівна:
«Я дуже давно знаю його. Ми жили в одному будинку. Хлопці ще маленькі мої, і Саша, і його брат. Вони весь час спілкувалися, дружили між собою. Хлопець дуже хороший був. Допомагав нам усім. Спілкувався з нами, компліменти жінкам такі хороші завжди казав. Дуже велика втрата, дуже біль великий. Але ця проклята війна забирає наших дітей, коли вона вже закінчиться? Вже немає просто терпіння до цього.
Мама в нього дуже хороша. Я з нею спілкуюся. Як сусіди, як подруги допомагаємо одна одній.
З першого дня я знала [що Олександр йде на війну]. Бо я з ним спілкувалася перед цим. І він сказав, «Я добровольцем все рівно піду, що б не було. Я все одно, я не можу вдома сидіти». В нього трошки склалася так по роботі ситуація, що йому прийшлося звільниться, і він вдома був. І його певно це ще підштовхнуло».
Про смерть Олександра пані Лідія дізналася від його мами: «Вона просто не могла витримать цього в собі. Вона сказала «Мені подзвонили з Авдіївки хлопці, з якими він воював. Сказали, що Саші не стало». Він 23 жовтня був у відпустці, він з нами спілкувався, він до нас підходив до всіх. 31 жовтня його не стало.
Дуже боляче нам в такому віці це переживать – це страх Божий. Господи, де він над нами? Зупини цю війну, ми благаємо всі».
На прощання з Олександром прийшли і його однокласники Олександр, Марина і Дмитро. Для них загиблий воїн був справжньою Людиною: він ніколи не відмовить, завжди допоможе, дасть пораду. Багато хто знав, що Олександр був у навчальному центрі, але не всі друзі були обізнані, коли чоловік потрапив на фронт. Адже він нікому не казав.
Марина, яка не бачила однокласника 30 років, згадує, що в шкільні роки Олександр завжди був усміхнений і неодмінно – душею компанії. Навіть сьогодні, під час поховання, до свого друга й досі під'їжджали однокласники, і не має значення, скільки років вони не бачили Олександра.
Після прощання в Міському палаці культури, тіло Олександра провели через живий коридор для відспівування у Свято-Миколаївському соборі та проведення в останню путь на Меморіалі для поховання учасників бойових дій.
Артем Кузьменко
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
