Із Нацгвардією життя пов'язав ще з 2016 року.
Сьогодні Кременчук у скорботі. Місто прощається із нацгвардійцем Віталієм Маньком, який героїчно третього листопада 2024 року, захищаючи територіальну цілісність.
У Міський палац культури, де проходило прощання, стікаються люди із квітами. Чимало військових. Із загиблим Героєм приїхали прощатися земляки із Козельщинської громади, викладачі ВПУ№7, де він навчався, колеги по роботі, волонтери.
"Я класний керівник Віталія, випускника Вищого професійного училища №7. Разом зі мною він пройшов 5 років з першого курсу до кінця до п'ятого курсу. Не тільки я, а все училище запам'ятала його, як дуже добру людину, щиру людину, на яку можна покластись. А ще хочу сказати про батьків Віталія. Коли вперше прийшли на 1 вересня і разом з мамою. Звичайна проста сільська жінка, але вона так виховала його. Дійсно, що він міг бути тільки Героєм. Із Віталієм підтримували спілкування і після закінчення училища. І буквально, мабуть, пів року тому ми з ним зустрілись. Він був у відпустці. І коли вчора я цю звістку отримала, знаєте, біль, неймовірний біль у душі. Тому вічна пам'ять йому ми пам'ятаємо. Важко буде проходити в училищі повз дошки з дошки портретами тих, хто загинув", - говорить викладачка ВПУ№7 Тетяна Ковальова.
Лише гарні спогади у першої вчительки Віталія, нині староста Василівського округу Алли Таратути.
"Віталіка я знаю з самого дитинства. У 2000 році він прийшов до першого класу Вишняківської школи.І я була в нього першою вчителькою. Це хлопчик, який завжди ставився до всього з відповідальністю. Був дуже жвавим, веселим, дружнім. У нього в класі завжди було багато друзів. Навчався дуже гарно... Віталій ріс у дружній родині, багатодітній, але до навчання в нього завжди був потяг і він мріяв стати людиною з великої літери, але так трапилося в житті, що довелося йому воювати, відстоювати честь нашої Батьківщини. Він з відповідальністю пішов і віддав своє життя за мирне наше майбутнє. Тож честь і слава таким Героям, які мужньо відстоюють нашу Батьківщину", - слова жінки.
Віталій Манько своє життя пов'язав життя з Національною гвардією. Ще в 2016 році. Про це згадують його побратими.
"Я познайомився з Віталієм ще у 2016 році, він тоді служив у Нацгвардії. Він ще тоді вже виконував бойові завдання. Дуже важко... Важливо те, що це був дуже хороший, добрий та порядний чоловік. Він в моїй пам'яті назавжди залишився таким. Я взагалі про нього нічого поганого сказати...Дуже хороший товариш був. Не тільки для мене, а й для всіх. Він служив за контрактом, потім, наскільки я знаю, згодом звільнився", - розповів Олександр.
Чоловік акцентує, що під час повномасштабної війни Віталій Манько повернувся в Нацгвардію.
Його тезка теж військовослужбовець пригадує про Віталія Манька, як про відповідального і серйозного побратима.
"Із Віталієм я познайомився у 2016 році, разом проходила службу під час АТО, а потім у 2022 році ми разом також служили. Чесно, запам'ятався тим, що завжди брав на себе більше відповідальності, ніж інші. Будь-яку роботу йому завжди можна було довірити не повірити, Дуже багато серйозних завдань виконував. У цьому році їздив на Харківський напрямок, Там довелось бути на позиції три тижні, без заміни і витримав... Останній раз поїхав медиком, поки не трапилося так, що він загинув", - слова Олександра.
Чимало військовослужбовців прийшли на прощання у Міський палац культури. Командиру роти Артему важко говорити про загиблого Захисника, адже скільки пройшли разом.
"Він мобілізувався, з честю і гідністю виконував поставлені задачі. Був прикладом для інших. Отримав поранення на лінії зіткнення з ворогом. Його винесли побратими. Віталій був завжди позитивним таким і запам'ятався нам", - говорить Артем.
Відспівували Віталія Манька у Свято-Миколаївському соборі. Вічний спокій Герой знайшов на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
Світлана Павленко
Фото редакції
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
