Вічна пам'ять Захиснику!
Сьогодні Кременчук знову в жалобі. У місті в останню путь проводжають 20-річного Володимира Семенова. Прощання з ним відбулося у Міському палаці культури, куди прийшли багато містян, а також керівники міста: мер Віталій Малецький, секретар міськради Юрій Гриценко, віцемери Володимир Пелипенко, Дмитро Кравченко, Руслан Проценко.
Слід зазначити, що сьогодні у палаці культури було дуже багато молоді – це друзі та однокласники, одногрупники та сусіди загиблого Героя. Багатьом з них ще й досі не віриться, що Володимира вже немає у живих. Вони кажуть, що він тільки починав своє життя.
«На жаль, наше місто сьогодні у великій жалобі. Сьогодні ми в останній путь проводжаємо солдата Семенова Володимира Віталівича, який народився в нашому місті 7 червня 2003 року. Він закінчив нашу 11 школу, потім 26 професійне технічне училище.
Він був призваний до Збройних сил України на строкову службу. Володимир пішов служити і згодом йому запропонували перейти на контракт. Він підписав контракт з командиром частини. Деякий час служив в Києві, але його підрозділ був направлений в зону проведення бойових дій. І, на жаль, у ході дуже масивного артилерійського вогню Володимир загинув. Це сталося 13 листопада цього року біля населеного пункту Північне Донецької області.
У нього залишились батько, мати. У тому році він одружився. Дружина Діана тут біля труни. Тут багато його викладачів, як зі школи, так і з училища, там, де він навчався»,- розповів про загиблого військовий з позивним «Художник».
Чоловік каже, що Володя був високим, спортивним і дуже відповідальним хлопцем.
«Це був патріотичний хлопець. А ще це був дуже веселим. Він не міг залишатися стороннім того, що в його країні війна. Тому він так вчинив. Це був його вибір: підписати контракт, йти воювати. Він підписав… і маленький уламок обірвав його життя. Один маленький уламок. Він був у шоломі і броніку, а куля зайшла з боку, така як зміїний укус, через плече.
Дуже жаль. Дуже жаль таких хлопців. Війна нікого не жаліє. І це наші герої. Це наші хлопці. Йому 20, а він рвався на передову. Вічна пам'ять нашим героям. Оце дійсно наші герої. Вічна йому пам'ять», - каже «Художник».
Не стримуючи сліз, розповіла про загиблого і його викладачка - заступниця директора професійно-технічного училища №26 Лідія Карпенко.
«Володимир був нашим учнем. Це один із найкращих учнів. Дитина, яка хотіла мати незвичайну професію кухаря-кондитера і отримала її. Він був учасником всіх заходів. Дуже добре грав на гитарі. Танцював. Захищав честь нашого навчального закладу і був переможцем конкурсів у Полтаві», - пригадує Лідія Карпенко.
На запитання журналістів про те, чи знали в ПТУ, що Володя пішов воювати жінка стверджувально киває головою і відповідає: «Так, ми знали. Ми намагалися допомагати йому. Так купляли йому бронежилет. І прилад нічного бачення…
Хвилююся, не можу говорити. Серце щемить, болить душа. Що зробили ці наші сусіди з такими дітьми, яким 20 років?»,- у розпачі продовжує вчителька.
Вона каже, що запрошувала його на години спілкування з учнями і він завжди розповідав про жахіття війни і дякував за допомогу ЗСУ.
«Це була дуже хороша дитина. Спокійна, витримана, тиха. Він не йде з голови, з розуму, з очей. Той танець. На нашому подвір'ї навчального закладу у фраці...
Це все було. І вже тепер ніколи не повториться. Але в пам'ять, вічна пам'ять таким людям. Спасибі і низький уклін їм. Світла пам'ять цій дитині», - каже Лідія Карпенко.
Про зустріч з Володимиром журналістам розповіла і відома волонтерка Ірина Опритова.
«Це була зовсім не випадкова зустріч. Ми плели маскувальні сітки у приміщенні 26-го училища. А Вова приїхав після Бахмуту. Він планував зустрітися з викладачем. І випадково зайшов у наше приміщення.
Але, мабуть, Всесвіт не робить нічого випадкового. Бо ми цього сонячного хлопчика з такими сумними очима, які бачили жахіття Бахмуту, вже на той час одразу почали звати внучком. Він не наш родич, але це дитина, яка стала нашою. Ми спілкувалися з ним майже щодня. Він присилав смішні відео про те, як напередодні народження його покусали 14 бджіл. Вони йшли на виконання завдання. І він йшов першим. Як, мабуть, завжди.
14 бджіл за обличчя і декілька за вуха. Я злякалася, казала, що потрібно до лікаря. Він сміявся і казав, що після Бахмуту, які лікарі йому після бджіл? Йому було смішно»,- згадує пані Опритова.
Далі жінка розповідає, як у ПТУ проводили ярмарок і з отриманих коштів допомогли Володі.
Він отримав і бронік, і каску, яку він хотів. І ніж, який він зламав в Бахмуті, але новий був не гірший, як він казав.
«У мене купа відео є від Вовчика. І знаєте, оця фраза, яку він нам казав після кожної нашої посилки, після всіх наших розмов, була така: «Дякую. Я вас всіх люблю!». Ми його теж любимо. Вічна пам'ять тобі, наш внучок!» - сказала Ірина Опритова.
Уже виносячи труну з тілом загиблого молодого Захисника, учасники прощання стали на коліна, віддаючи знаки пошани та поваги.
Після церемонії у палаці культури відспівування Воїна відбулося у Свято-Миколаївському соборі, а поховають його на Меморіалі загиблих захисників України на Свіштовському цвинтарі.
Олег Булашев
Фото Микити Ліцкевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
