Кременчуцька газета
П'ятниця, 19 Липня 2024
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube threads telegram

 

 

Ви є тут

Майже не лишилося тих, хто пам'ятає з власного життя 22 червня 1941-го: у Кременчуці відбулися меморіальні заходи присвячені Дню вшанування пам'яті жертв війни

22 червня 2024 12:00

Фотофакт.

 

Сьогодні у День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні біля Меморіалу «Вічно живим» відбувся захід, присвячений Дню вшанування пам'яті жертв війни з гітлерівським нацизмом, яка розпочалась віроломним вторгненням на нашу землю саме 22 червня 1941 року о 4 годині ранку.

«Рік 2024-ий. 22-ге червня.

Майже, майже не лишилося тих, хто пам'ятає з власного життя цей день 1941-го.

Пам'ять цілого покоління майже згасла. Вічний вогонь ось тут і по сотнях, тисячах маленьких і великих міст і містечок невже даремно ми називали символом пам'яті?! Бо тепер ми і наші діти точно знаємо, не з розповідей ветеранів, як починається війна.

Байдуже, Гітлер чи путлер віддав остаточний наказ: починати. І загули мотори і розпочався рух по всім кордонам, у небі, на землі і на морі. Пам'ятаєте кадри нацистської відеохроніки, як зухвало, навіть із посмішкою ті нелюди вступають на чужу територію, вкочуються на танках, бронемашинах... А наступні кадри авіабомби, які летять на вранішні, сповнені дитячих солодких снів мирні міста Київ, Львів, Харків, Одесу... Цим же жахіттям сповнили свої телевізійні канали і сучасні рашистські нелюди. Смакували чужою бідою, сподіваючись на власний бліцкриг. Та куди там бліцкриг! За 2-3 дня! Парад на Крещатике...

Неначе паралельний світ. Неначе віддзеркалення минулої історії у сьогоденні. Кожен персонаж має тотожне відбиття: Гітлер, Гебельс і напевно, навіть останній кат, який тоді існував, знущався, і з насолодою розстрілював наших військовополонених тут у Кременчуці, мирних людей у Бабиному Яру у Києві, душив безневинних в'язнів у газових камерах та палив у крематоріях Бухенвальда і Освенцима і його точний праобраз нині існує серед тих «руzzких патриотов» нелюдів, які так само знущається тепер над нашими полоненими, своїми кривавими злочинами хочуть залякати Україну і весь світ, аби упиватися власним величчям.

Не осягнути розумом, що ми від 22 червня 1941 року разом із сусіднім народом, тією ордою, ще десятиліттями називали біле білим, чорне чорним, жорстоке і криваве божевільним... І тільки волю ми називали волею, а вони свавіллям.

Тому вони й допустили, що до них знову прийшов маленький бридкий, свавільний карлик і викупив їхні душі грошима, горілкою, страхом.

Страшна дата - 22 червня 1941 року. За нею стоїть морок найжорстокішої війни, який забрав мільйони і мільйони життів, спопелив землі України, Європи, Світу. Та людство здолало ту коричньову нацистку чуму.

Страшна дата 24 лютого 2022 року. Але і рашизму настане кінець! Та ми не забудемо жодної жертви у жодній із воєн на нашій багатостраждальній землі. Аби ми самі з власної пам'яті писали історію нашої незалежної України, а не під диктовку зед-патріотів, зед-істориків, зед-диктаторів.

Сьогодні кожному з нас є про кого згадати із рідних батьків, дідів, прадідів, які своїм життям відстояли нашу рідну землю у боротьбі із гітлерівським нацизмом. В цей день нам є про кого згадати і з героїв сьогодення. Вшануємо хвилиною мовчання всіх, хто безневинно загинув від рук агресорів і хто загинув з Україною в серці»,- розповів містянам ведучий церемонії, директор міського палацу культури Сергій Ситник.

Після цих слів була оголошена хвилина мовчання.

Далі пролунав Державний Гімн України.

«Цей день ніколи не зітреться з пам'яті українського народу. Саме 22 червня 1955 року український поет і журналіст, діяч українського руху опору, шістдесятник Василь Симоненко написав пророчого вірша

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я... Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,—
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні прекрасні й молоді.

І тут ві сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

Тож, колись, голос одного поета, сьогодні став голосом усіх захисників України.

Сьогодні ми віримо, Україна встояла і перемогла тоді, Україна переможе і сьогодні!

Слава Україні!

Героям слава!

 

Олег Булашев

 


"Кременчуцька газета" в соціальних мережах!
Будьте нашими підписниками... і одними з перших дізнавайтесь, що відбувається в Кременчуці та на Полтавщині, а також про резонансні події в Україні.
Не втрачайте шанс читати «гарячі» і цікаві новини першими!
Підписуйтесь на нас:  
Facebook: https://www.facebook.com/Kremenchukgazeta
Instagram: https://www.instagram.com/kg.ua/
Telegram: https://t.me/kgua_news


Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live threads
Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть слово, натисніть CTRL + Enter і відправте повідомлення в редакцію

Інші новини

Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися