Вічна пам'ять!
Сьогодні у Кременчуці попрощалися з хоробрим сином України, сержантом Дев'ятисильним Василем Валерійовичем, який народився 1984 року. У жовтні 2024 року він приєднався до лав Збройних Сил України, обійнявши посаду командира вогнеметного відділення по захисту від радіаційних, хімічних і біологічних загроз.
«Сержант, Дев'ятисильний Василь Валерійович народився 1984 року. До лав Збройних сил України став у жовтні 2024 року на посаду командира вогнеметного відділення проти радіаційно-сумічного біологічного захисту. Народився та проживав у місті Кременчук, навчався у Кременчуцькій гімназії №2 та закінчив професійно-технічне училище №22», - розповіла військовослужбовиця Любов Телятник.
Його життя було невід'ємною частиною нашого міста, його дух формувався серед знайомих вулиць, у шкільних класах, у домашньому затишку. 29 травня 2025 року, неподалік с. Зміївка Бериславського району Херсонщини, він віддав життя за свою країну — за свободу, за незалежність, за майбутнє, яке ми звикли вважати очевидним.
У Василя залишилися найближчі — син, мати й батько. І він навіки у їх серцях.
«Василь був мужнім воїном, він багато брав відповідальності для себе, він захищав наші інтереси, нашу країну. Його ніхто не забуде, його вклад був дуже великий...».
Це слова, що промовляють до найпотаємніших струн сердець – так про нього згадує побратим із позивним «Подорожник». Його називали «дєрзьким» хлопцем — життєлюбним, врівноваженим, щирим. Василь не просто виконував завдання — він усвідомлював їх, підбирав компроміси, де треба було згладити кути, бачив людей і завжди допомагав порозумітися.
«Він був "дєрзький" хлопець. Він робив свою справу. Він ішов на компроміси, коли треба це було. Він всіх розумів, всіх розумів. Василь - дуже завзятий хлопець», - каже побратим.
За його словами, Василь завжди виконував доручене не просто якісно — а з професіоналізмом і глибокою відповідальністю. Якщо йому щось довіряли — він це робив “дуже добре і вміло”. У найскладніших ситуаціях, коли вогонь і небезпека — не було ні єдиного сумніву в його намірах і діях.
Друг дитинства і дальній родич Василя, Руслан, розповідає, що вони з Василем виросли разом — їхні бабусі жили по сусідству, тому з ранніх літніх канікул вони майже не розлучались. Разом катались із гірок, грали в хокей на затоках, лагодили велосипеди та вигадували спільні розваги. Василь завжди був добрим, щирим і уважним — навіть бувши трохи старшим, ставився до друзів молодшого віку з повагою й підтримкою.
Руслан згадує, що у Василя з дитинства було улюблене захоплення — риболовля. Він часто їздив із батьком і дядьком на острови. І хоч з роками зв’язок між ними послабшав через сімейні справи, пам’ять про дитячі роки залишилася теплою й живою.
Коли Руслан дізнався, що Василь пішов служити, це вже було через знайомих. А про загибель почув із болем у серці. Він каже, що сам мав досвід війни у 2014 році, тому добре знає, як важко ховати побратимів і близьких. І для нього, як і для багатьох інших, Василь залишиться у пам’яті назавжди — як друг, як світла людина і як справжній герой.
«Він буде в пам'яті, мені здається довічно таких людей забувати нам в мирному житті зовсім не потрібно», - каже Руслан.
Сьогодні Кременчук схилив голови у глибокій скорботі, вшановуючи пам’ять Василя Валерійовича — мужнього воїна, вірного сина України, людини з великим серцем. Він поклав життя за нашу свободу, за мирне небо, за майбутнє, в якому ми живемо. Його подвиг — це не просто сторінка історії, а приклад самопожертви, який назавжди залишиться у серцях.
Василя відспівали у стінах Свято-Миколаївського собору, де лунала тиша і молитва за душу Героя. Вічний спокій він знайшов на Свіштовському кладовищі, у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України — серед тих, хто віддав найдорожче за нашу землю.
Світла пам’ять, щирі співчуття родині та близьким.
Валерія Макряшина
Фото Ігоря Борисевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
