Вічна пам’ять Герою!
Сьогодні, 13 червня 2025 року, Кременчук схилив голову в скорботі: місто прощалося з майором Олегом Сергійовичем Костровим, вірним захисником України, чоловіком із великим серцем і безмежною відданістю службі.
Народжений у 1966 році в селищі Новопетрівське, свій життєвий шлях Олег Сергійович пов’язав із Кременчуком, де навчався у Кременчуцькому ліцеї № 4. Його військове покликання почалося у Київському вищому загальновійськовому командному двічі Червонопрапорному училищі імені М. В. Фрунзе, Криворізькому філіалі Київського міжнародного університету фінансів, Івано-Франківський університет нафти та газу. У лавах Збройних Сил України обіймав посаду начальника логістики, заступника командира військової частини, відповідаючи за надважливу складову бойової ефективності.
7 червня 2025 року його серце зупинилося в районі населеного пункту Черкаське на Дніпропетровщині. Про це повідомив військовослужбовець із позивним "Лиман". Причиною смерті стала гостра серцева недостатність — так, несподівано, відійшов у засвіти той, хто сам не раз витягав побратимів із найскладніших ситуацій.
Олег Костров залишив по собі не лише військову звитягу, а й глибоку душевну порожнечу для тих, хто його знав. Він був батьком трьох дітей. Та війна забрала в нього найдорожче — сина Давида, 2003 року народження. Юнак героїчно загинув 25 березня 2022 року під час виконання бойового завдання під Миколаєвом, внаслідок авіаудару. Тоді він проходив службу як солдат строкової служби.
Смерть сина стала для Олега нестерпним болем, але й водночас — ще більшим стимулом боротися. У колі друзів та знайомих він не раз повторював: «Я не заспокоюсь, поки ворог не покине нашу землю».
Майора Олега Кострова пам’ятають як вірного товариша, справедливого командира і людину з великої літери. Як розповіла медикиня 46-го батальйону 54-бригади Наталія з позивним «Гюрза» — Олег був дуже потужним лідером.
"На початку війни, коли нас війна дістала під Волновахою Олег Сергійович нас вивіз...У нас він був просто ангел наш, з ним служити було дуже легко. Коли наш комбат нас кинув - він взяв усю відповідальність за батальон...Ми мали маленькі, але успіхи...Для мене це дуже велика втрата, тяжко... Позивний у нього був "Аркан" - його всі називали "Арканом", тому що він міг однією рукою погладити, а другою рукою так жорстко дати підзаголівника. Його всі слухали та поважали. Його слово було законом", - згадує жінка.
Вона додає, що Олег не просто командував, а щиро піклувався про побратимів — доводив і до позицій, і підіймав командний дух своїм прикладом.
"Він ходив до хлопців на позиції, на самі тяжкі позиції. Він діставав і витягував хлопців на рівні, як і ми - прості службовці, навіть, на дивлячись на звання і на слова комбата. Таких людей втрачати дуже важко", - промовляє Наталія.
Серед тих, хто сьогодні прийшов попрощатися з Олегом Костровим, були й його однокласники — ті, з ким він пішов у перший клас ще у 1973 році. Вони згадували його з теплом і щирим сумом.
Віталій, який знав Олега з дитинства, пригадав, що той навчався у 1-В класі, у Кременчуцькій школі №4. Після восьми класів Олег вступив до суворовського військового училища, і відтоді їхній зв’язок ніколи не обривався. Особливо тісним він став із початком повномасштабної війни — тоді всі, хто знав Олега, намагалися підтримувати його, волонтерили, передавали допомогу.
"Ця людина була з високою літери, він воїн по життю...", - розповів Віталій.
За його словами, Олег завжди мав мрію після перемоги створити громадську організацію — для підтримки воїнів, їх лікування, допомоги дітям загиблих. Вони планували це разом. Та серце не витримало…
Особливо боляче Олег Костров пережив загибель свого сина Давида. За словами однокласника, вони часто разом їздили на цвинтар до хлопця, і тоді він говорив щемливі слова: «Я не заспокоюсь до тих пір, поки кацапи на нашій землі — або я помру, або кацапів не буде...".
Інший однокласник, Юрій, також поділився своїми спогадами.
Він згадав Олега як надзвичайно добру, світлу людину, яка добре вчилася й завжди тримала слово.
"Як друг був дуже хороший, як то кажуть - було на кого покластися. Ну, хай земля йому буде пухом...", - каже Юрій.
Олега Кострова відспівали у Свято-Миколаївському соборі — там, де молитва звучала глибше за слова, а кожен погляд був прощанням. Його шлях завершився на Свіштовському кладовищі, у меморіальному секторі Захисників і Захисниць України. Серед побратимів, які, як і він, поклали своє життя за свободу, він знайшов вічний спокій — у строю тих, хто не повернувся, але залишився назавжди.
Світла пам’ять, щирі співчуття родині та близьким.
Його відданість Україні, любов до родини і сила духу залишаться у серцях усіх, хто мав честь знати його.
Сьогодні Кременчук отримав три сумні звістки про загибелі наших земляків (Доповнюється)
Валерія Макряшина
ФОТО Ігоря Борисевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
